Неділя
16.06.2019
17:30
Вітаю Вас Гість
RSS
 
НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія" № 5
Головна Реєстрація Вхід
Перша невідкладна допомога »




Меню сайту

Наше опитування
Селфі з вчителем....
Всього відповідей: 30

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ПОРАНЕННЯХ.

Причиною більшості смертей після поранення є гостра крововтрата, тому перші заходи повинні бути спрямовані на зупинку кровотечі будь-яким можливим способом (притиснення посудини, що давить пов'язка й ін. ). Не менш важливе завдання першої допомоги - захист рани від забруднення й інфікування. Правильна обробка рани перешкоджає розвитку ускладнень у рані й майже в 3 рази скорочує час її загоєння. Обробку рани варто проводити чистими, краще продезінфікованими руками. Накладаючи асептичну пов'язку, не слід торкатись руками тих шарів марлі, які будуть безпосередньо стикатися з раною. Рана може бути захищена простим накладенням асептичної пов'язки (бинт, індивідуальний пакет, косинка). Рану не можна промивати водою - це сприяє інфікуванню. Не можна допускати влучення припікальних антисептичних речовин у раневу поверхню. Рану не можна засипати порошками, накладати на неї мазь, не можна безпосередньо до раневої поверхні прикладати вату, - все це сприяє розвитку інфекції в рані.

Перша медична допомога при кровотечах і травматичному шоку.

ВИДИ КРОВОТЕЧ.

Розрізняють артеріальну, венозну, капілярну й паренхіматозну кровотечу.

Артеріальна кровотеча – кровотеча з ушкоджених артерій. кров, що виливається, яскраво-червоного кольору, сильним пульсуючим струменем.

Венозна кровотеча виникає при ушкодженні вен. Тиск у венах значно нижче, ніж в артеріях, тому кров випливає повільно, рівномірним і нерівномірним струменем. Кров при такій кровотечі темно-вишневого кольору.

Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні дрібних кровоносних посудин – капілярів. Печінка, селезінка, бруньки й інші паренхіматозні органи мають дуже розвинену мережу артеріальних, венозних судин і капілярів.

Розрізняють кровотечі зовнішні й внутрішні. Зовнішні кровотечі характеризуються надходженням крові безпосередньо на поверхню тіла через рану шкіри. При внутрішніх кровотечах кров надходить у яку-небудь порожнину.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ.

До способів тимчасової зупинки кровотечі ставляться:

1) притискання ушкодженої частини тіла до тулуба;

2) притиснення судини, що кровоточить, у місці ушкодження за допомогою пов'язки, що давить;

3) зупинка кровотечі фіксуванням кінцівки в положенні максимального згинання або розгинання в суглобі;

4) кругове здавлювання кінцівки джгутом;

5) зупинка кровотечі накладенням затиску на судину, що кровоточить, у рані.

 

Капілярна кровотеча легко зупиняється накладенням звичайної пов'язки на рану. При венозній кровотечі надійна тимчасова зупинка кровотечі здійснюється накладенням пов'язки, що давить.

Артеріальна кровотеча з невеликої артерії можна з успіхом зупинити за допомогою пов'язки, що давить. Для екстреної зупинки артеріальної кровотечі широко застосовується спосіб притиснення артерій протягом 1,5-2 год. влітку та на 45 хв. взимку . Притиснути артерію можна більшим пальцем, долонею, кулаком. Притиснення артерій фіксацією кінцівки в певному положенні застосовують під час транспортування хворого в стаціонар. Надійно зупиняє кровотеча з артерій туге кругове перетягання кінцівки, що забезпечує пере давлення  всіх судин вище місця поранення. Найбільше легко це виконується за допомогою спеціального гумового джгута. Накладення джгута показане лише при сильній кровотечі з артерій кінцівки. Для попередження защемлення шкіри під джгут підкладають рушник, одяг пораненого й т.д. Кінцівку трохи піднімають нагору, палять підводять під кінцівку, розтягують і кілька разів обертають навколо кінцівки до припинення кровотечі. Тури джгута повинні лягати поруч один з одним, не ущемляючи шкіри. Найбільш тугим повинен бути перший тур, другий накладають із меншим натягом, а інші - з мінімальним. Кінці джгута фіксують за допомогою ланцюжка й гачка поверх всіх турів. Тканини повинні здавлюватися лише до зупинки кровотечі. При правильно накладеному джгуті артеріальна кровотеча негайно припиняється, кінцівка блідне, пульсація посудин нижче накладеного джгута припиняється. Якщо остаточна зупинка кровотечі за якимись причинами затягується, то необхідно на 15-20 хв джгут зняти (артеріальна кровотеча в цей період попереджають пальцевим притисненням артерії) і накласти знову трохи вище або нижче. При відсутності спеціального джгута кругове перетягання кінцівки може бути здійснено гумовою трубкою, ременем, хусткою, шматком матерії. Необхідно пам'ятати, що грубі тверді предмети можуть легко викликати ушкодження нервів.

 

РАНИ.

Порушення цілісності шкіряних покривів, слизистих оболонок тканин і поверхні внутрішніх органів у результаті механічного або іншого впливу називаються ранами, відкритими ушкодженнями. Розрізняють поверхневі й глибокі рани. Глибокі рани, при яких ушкоджуються внутрішні оболонки порожнин (черевна, грудна, черепа, суглобів), називаються проникаючими. Інші види ран незалежно від їхньої глибини називаються непроникаючими.. Залежно від характеру предмета, що ранить, розрізняють рани колоті, різані, рубані, забиті, рвані, вогнепальні. Усяка рана характеризується болем і кровотечею.

ТРАВМАТИЧНИЙ ШОК.

Найбільше часто шок виникає в результаті важких великих ушкоджень, що супроводжуються крововтратою. моментами, що призводить, до розвитку травматичного шоку є нервова й фізична перевтома, охолодження, радіаційні поразки. Травматичний шок може виникнути при ушкодженнях, що не супроводжуються більшою кровотечею, особливо якщо травмовані найбільш чутливі, так звані рефлексогенні зони (грудна порожнина, череп, черевна порожнина, промежина).

 

У плині травматичного шоку виділяють дві фази. Перша фаза – еректильна – виникає в момент травми, різке порушення нервової системи. Друга фаза – торпідна (фаза гальмування), гноблення діяльності нервової системи, серця, легенів, печінки, бруньок. Друга фаза шоку підрозділяється на чотири ступені:

Шок I ступеня(легкий).

Потерпілий блідий, свідомість, як правило, ясне, іноді легка загальмованість, рефлекси знижені, задишка. Пульс прискорений, 90-100 ударів у хвилину.

Шок II ступеня (середньої ваги). Виражена загальмованість, млявість. Пульс 120-140 ударів у хвилину.

Шок III ступеня(важкий). Свідомість збережена, але навколишнє він не сприймає. Шкірні покриви землисто-сірого кольору покриті холодним липким потом, виражена синюшність губ, носа й кінчиків пальців. Пульс 140-160 ударів у хвилину.

Шок IV ступеня(предагонія або агонія). Свідомість відсутнє. Пульс не визначається.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ШОКУ.

При шоку перша допомога тим ефективніше, ніж раніше вона зроблена. Вона повинна бути спрямована на усунення причин шоку (зняття або зменшення болю, зупинка кровотечі, проведення заходів, що забезпечують поліпшення подиху й серцевої діяльності й попереджуюче загальне охолодження).

Зменшення болю досягається доданням хворому або ушкодженій кінцівці положення, при якому менше умов для посилення болю, поводженням надійної іммобілізації ушкодженої частини тіла, дачею знеболюючих.

При відсутності знеболюючому потерпілому можна дати випити небагато(20-30 мл) спирту, горілки. Боротьба із шоком при незупинній кровотечі неефективна, тому необхідно швидше зупинити кровотечу - накласти джгут, що давить пов'язку й ін.

Наступним найважливішим завданням першої допомоги є організація якнайшвидшого транспортування потерпілого в стаціонар. Найкраще транспортувати в спеціальній реанімаційній машині, у якій можна проводити ефективні заходи.

Варто пам'ятати, що шок легше попередити, чим лікувати, тому при наданні першої допомоги отримавшому травму необхідно виконувати 5 принципів профілактики шоку:

1. зменшення болю;

2. дача усередину рідини;

3. зігрівання;

4. створення спокою й тиші навколо потерпілого;

5. дбайливе транспортування в лікувальну установу.

 

БИНТОВІ ПОВ'ЯЗКИ ГОЛОВИ і ШИЇ.

Найбільш простими пов'язками є наступні:

1. Головна пов'язка "шапочка" – смужка бинта приблизно 70 см. довжиною опущена з тім'я долілиць перед вухами. Кінці бинта тримає сам поранений або ж помічник, що робить допомогу. Навколо цієї смужки, навколо голови, накладаються кругові ходи бинта доти, поки не буде перев'язана вся голова, причому кожний круговий хід закриває частина накладеної вільно смужки бинта.

2. Вісімка – перехресна перев'язка потилиці й тім'я – ходи перехрещуються на потилиці.

3. Пов'язка на вухо – кругові ходи поступово закривають хворе вухо й послідовно переходять зверху долілиць під здоровим вухом.

4. Пов'язка на око – кругові ходи навколо чола, що накладаються на половині хворого очі, нижче юшка, безпосередньо на хворе око.

5. Пов'язка шиї повинна бути вільної, не занадто тугий, вона не повинна натискати на гортань і викликати ядухи. Найкраще накладати такі пов'язки, які складаються з пов'язки потилиці вісімкою, комбінованої з оборотами навколо шиї.

БИНТОВІ ПОВ'ЯЗКИ ГРУДНОЇ КЛІТКИ Й ЖИВОТА.

Для перев'язки грудної клітки застосовують більше широкі бинти. При неправильному накладенні пов'язки через короткий час відбувається її зісковзування. У зв'язку із цим грудну клітку не можна перев'язувати спіралевидними ходами. Найкраще бинтувати грудну клітку вісімками, причому пов'язку варто починати з накладення перших ходів у її нижньому відділі. Груди забинтовують послідовно аж до пахв, потім за допомогою одного зміцнювального ходу переходять на ліве плече й по спині йдуть долілиць під праву пахву. Потім на груди знову накладають круговий хід, далі переходять під ліву пахву, звідти на спину й позаду ведуть бинти на ліве плече. Пов'язку закінчують круговими ходами у верхній частині грудної клітки.

Для перев'язки живота застосовують більше широкі бинти. З живота пов'язки зсковзують не так часто, тому їх можна забинтовувати звичайними спіралевидними ходами. Перші ходи накладають у верхній частині живота; наступними ходами, які повинні закривати наполовину ходи попередні, переходять на нижню частину живота. ходи, що закінчують, накладають на праве стегно. При закінчуванні пов'язки на праве стегно можна зробити трохи колосовидних ходів.

БИНТОВІ ПОВ'ЯЗКИ ВЕРХНІХ І НИЖНІХ КІНЦІВОК.

При перев'язці кінцівок варто дотримуватися правила – перші ходи повинні бути накладені на нижню частину кінцівки; надалі бинтування ведеться по напрямку нагору. Такий спосіб перев'язки дозволяє уникнути нагромадження венозної крові у вільних, не забинтованих відділах кінцівок.

На плечовий і стегновий суглоби звичайно накладається колосовидна пов'язка. Перші ходи звичайно накладаються на плече або ж на стегно. Далі колосовидними ходами бинтують у напрямку до суглоба. В області суглоба за допомогою кругових ходів переходять при бинтуванні плечового суглоба на грудну клітку, при бинтуванні стегнового суглоба - на живіт.

На плече, передпліччя, стегно й гомілку накладаються спіралевидні або ж більше міцні колосовидні пов'язки.

Області ліктьового й колінного суглобів забинтовуються вісімками, причому бинтові ходи повинні перехрещуватися в суглобних ямках, а саме на лікті – у ліктьовій ямці, на коліні – у колінній ямці.

При перев'язці пальців руки допоміжні ходи накладаються завжди з тильної, а не з долонної поверхні кисті руки. Долоня повинна бути вільної, за винятком випадків поранення самої долоні.

ПОЛОЖЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО ПРИ ТРАНСПОРТУВАННІ.

 У положенні лежачи на спині транспортують потерпілих, що перебувають у свідомості, з пораненнями голови, пораненнями хребта й з пораненнями кінцівок.

Положення лежачи на спині із зігнутими в колінах ногами рекомендується при відкритих пораненнях черевної порожнини, при переломі кісток таза.

У положенні лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками й опущеною долілиць головою транспортують при пораненнях зі значними крововтратами й при шоку.

У положенні лежачи на животі – транспортують поранених з пораненнями хребта, коли потерпілий перебуває в несвідомому стані. Валік під лоб і під грудину, щоб уникнути удушення хворого.

Напівсидяче положення з витягнутими ногами рекомендується при пораненнях шиї й при значних пораненнях верхніх кінцівок.

У напівсидячому положенні із зігнутими коліньми, під якими підкладають валик, транспортують поранених з пораненнями сечових і полових органів, при кишковій непрохідності й інших раптових захворюваннях черевних органів, при травмах черевної порожнини, а так само при пораненнях грудної клітки.

У положенні на боці, у так званому фиксованно-стабілізованому положенні, в обов'язковому порядку транспортують поранених, що перебувають у несвідомому стані.

У сидячому положенні або ж пішки за допомогою супровідної особи доставляються потерпілі з порівняно легкими пораненнями особи й верхніх кінцівок.

Перша медична допомога при переломах кісток.

Переломом називається порушення цілості кістки. Переломи діляться на закриті (без ушкодження шкіри) і відкриті, при яких є ушкодження шкіри в зоні перелому.

Основними заходами першої допомоги при переломах кісток є:

1) створення нерухомості кісток в області перелому;

2) проведення мір, спрямованих на боротьбу із шоком або на його попередження;

3) організація найшвидшої доставки потерпілого в лікувальну установу.

Швидке створення нерухомості кісток в області перелому – іммобілізація зменшує біль і є головним моментом у попередженні шоку. Іммобілізація кінцівки досягається накладенням транспортних шин або шин з підручного твердого матеріалу. Накладення шини потрібно проводити безпосередньо на місці події й тільки після цього транспортувати хворого.

При відкритому переломі перед іммобілізацією кінцівки необхідно накласти асептичну пов'язку. При кровотечі з рани повинні бути застосовані способи тимчасової зупинки кровотечі (давляча пов'язка, накладення джгута й ін. ).

Іммобілізацію нижньої кінцівки зручніше здійснювати за допомогою транспортної шини Дитерихса, верхнелестничной шини Крамера або пневматичної шини. Якщо транспортних шин немає, іммобілізацію варто проводити за допомогою будь-яких підручних матеріалів. При відсутності підсобного матеріалу іммобілізацію варто провести шляхом прибинтовування ушкодженої кінцівки до здорової частини тіла: верхньої кінцівки - до тулуба за допомогою бинта або косинки, нижньої - до здорової ноги.

При проведенні транспортної іммобілізації треба дотримувати наступних правил:

1) шини повинні бути надійно закріплені й гарне фіксувати область  перелому;

2) шину не можна накладати безпосередньо на оголену кінцівку, останню попередньо треба обкласти ватою або якою-небудь тканиною;

3) створюючи нерухомість у зоні перелому, необхідно зробити  фіксацію двох суглобів вище й нижче місця перелому (наприклад, при переломі гомілки фіксують гомілковостопний і колінний суглоб) у положенні, зручному для хворого й для транспортування;

4) при переломах стегна варто фіксувати всі суглоби нижньої кінцівки(колінний, гомілковостопний тазостегновий).

Профілактика шоку й інших загальних явищ багато в чому забезпечується правильно зробленою фіксацією ушкоджених кісток.

Вхід на сайт

Годинник

Календар
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Ми у Facebook